Історя вірша Івана Коваленка "Іуди"


Іуда (Юда) – це біблійний персонаж, один з 12 апостолів (учнів та послідовників) Ісуса Христа. Іуда зрадив свого вчителя, після чого Ісуса розіп’яли. Ім'я Іуди стало синонімом зради, підлості і підступності. Згідно з Євангелієм, за донос Іуді заплатили 30 срібняків, котрі тепер символізують будь-яку винагороду за зраду. Іуда привів по Христа охорону та римських солдатів і вказав на учителя своїм поцілунком (було темно). Звідси пішов вираз «поцілунок Іуди» як символ вищої міри лицемірства і підступності. Потім Іуда розкаявся, повернув срібняки юдейським первосвященикам і повісився на осиці (тому, мовляв, це дерево й досі дрижить усім своїм листям).


У вірші Івана Коваленка «Іуди» можна знайти більшість цих символів: сам образ Іуди як зрадника і запроданця; срібняки як символічну плату за зраду; підступні іудині поцілунки і навіть тверде переконання, що колись прийде розкаяння («та встане пробуджена совість…») і безславний кінець («і здохне останній Іуда»).



Історія вірша Івана Коваленка "Край дороги у пилу зарита..."


Іван Коваленко із захватом і замилуванням ставився до природи. Квіти вражали його своєю неповторною красою, вишуканістю форм, яскравими кольорами. Але образ квітки в його творчості – особливий, багатогранний, багатозначний. Він порівнює особистість людини із квіткою, яка має розцвісти всіма своїми талантами та уміннями.


Історія вірша Івана Коваленка «Ти мене лиш чекай…»


Цей ніжний, ліричний, романтичний вірш Івана Коваленка ніби звернений до невідомої дівчини, яка мріє про кохання і в якої все попереду. Може навіть здатися, що це ще одинокий юний поет обіцяє своїй майбутній коханій, що він її знайде...

Але не варто ототожнювати ліричного героя і поета. Вірш написано Іваном Коваленком вже у досить солідному віці і присвячено жінкам, які залишились самотніми. Іван Коваленко з великим співчуттям ставився до жінок, які залишилися одиначками і ніколи не знали ні любові, ні ніжності, жодного разу не тримали на руках своєї дитини... Серед них були й ті, хто не мав коханого через Другу світову війну (їх потенційних чоловіків було вбито).


Історія вірша Івана Коваленка «Заплющу очі, і за мить…»


Вірш «Заплющу очі, і за мить…» Іван Коваленко написав уже на схилі літ, осінню 1988 року, під час короткого перебування в Чернігові, рідному місті дружини Ірини. Вірш присвячено Ользі Рожмановій, улюбленій учениці, другу сім’ї подружжя Коваленків. Вона також була пристрасною фанаткою Чернігова, будинка під акаціями, заплавних луків, задеснянських озер… Цей вірш було навіяно реальним епізодом: ясної осінньої днини подружжя Коваленків разом із Ольгою Михайлівною пішли на прогулянку до озера Циганка, що заховалося у заплавних луках задесення. Але в цій вишуканій поетично-прозорій пейзажній замальовці криються глибокі філософські роздуми про те, що лише душа здатна охопити всю красу навколишнього світу...


До 100-річчя Івана Коваленка: проєкт «Нерозривний зв’язок» КНУ ім.Карпенка-Карого


Проєкт “Нерозривний зв’язок”
до сторіччя від дня народження українського поета Івана Коваленка.
Цикл відеороликів студентів курсу дикторів і ведучих програм телебачення Київського Національного Університету імені І.К. Карпенка-Карого.


У 2019 р. виповнюється сто років від дня народження Івана Коваленка – поета, вчителя, дисидента. Поезія Коваленка актуальна в будь-які часи, вона патріотична, сильна й правдива, лірична й дуже мелодійна, вона надихає й спонукає до дії. Вірші поета багатогранні й можуть приховувати декілька шарів змісту, де кожен читач побачить і відчує щось своє. У творчому доробку Коваленка знаходять вірші до душі люди будь-якого віку і життєвого досвіду: доросла сформована особистість, молода сучасна людина і навіть дитина. Свідчення цьому – конкурс «Сила слова» Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка, на якому щорічно діти й молоді люди змагаються у виконанні віршів поета.
Полегшити шлях поезії Івана Коваленка до свого читача покликаний і проект “Нерозривний зв’язок”. Це цикл відеоробіт, авторами яких виступають студенти курсу дикторів і ведучих програм телебачення Київського Національного Університету імені І.К. Карпенка-Карого.

Керівники проекту – викладачі КНУ ім.І.К.Карпенка-Карого Євгенія Непиталюк та народний артист України Володимир Талашко. Консультант - Марія Кириленко, донька поета. 

 


Історія вірша Івана Коваленка "Митцям"


Історія вірша Івана Коваленка «Митцям» дещо дивовижна і геть нестандартна, бо пов’язана з історією редагувань цього поетичного твору. Вірш «Митцям» увійшов до повної збірки творів Івана Коваленка «Перлини» вже після смерті поета. Пройшли роки, на слова віршів Івана Коваленка було створено багато пісень, композитор та гітарист Олег Саліванов подав ідею проведення в місті Боярка мистецького фестивалю імені поета.

І ось у 2012 році, більш, ніж за 10 років після смерті Івана Коваленка, у рідній поету Боярці мав відбутися перший Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. Згадує донка поета Марія Кириленко:


Вірші Івана Коваленка «Іспанські танці» та «Гопак». Аналіз.


Щоб зрозуміти сенс віршів «Іспанські танці» та «Гопак» потрібно знати про таке суто українське явище, як шароварщина.


Шароварщина, або шароварництво (від «шаровари» – широкі штани, що були частиною традиційного одягу запорізьких козаків) - зневажливий саркастичний термін для означення шаблонного опереткового стилю репрезентації українців з використанням елементів псевдонародного вбрання, низки дешевих стереотипів щодо ментальності українців та селянського побуту.

За радянської влади тотальна русифікація та нищення видатних культурних діячів прикривалися фасадною «дружбою народів». Показна увага до розвитку національних культур демонструвалася під час традиційних офіціозних концертів до знаменних дат, на яких обов’язковою частиною програми були танці народів СРСР. Був серед них і український гопак, де у вічі найбільше впадали широкі червоні шаровари танцюристів. З нищівною критикою шароварщини за радянських часів виступав поет-дисидент, політв’язень радянських часів Іван Коваленко з віршами «Іспанські танці» та «Гопак». Ці вірші розповсюджувались у самвидаві і були долучені до кримінальної справи поета як антирадянські та націоналістичні...  


Історія вірша Івана Коваленка "Диво моє найдивніше..."


Якщо прочитати вірш, не знаючи історії його написання, може здатися, що цей вірш присвячений коханій жінці – море романтики, ніжності і любові… Перед уявою читача постає казкова країна, зрозуміла лише поціновувачам творчості Олександра Гріна, - славнозвісна Грінландія. Дивовижні міста – Зурбаган, Лісс, Гель-Г’ю, ясно-яскраво-червоні вітрила… І та, що по хвилях біжить… Казковість, романтизм, образність, ніжність…


Історія вірша Івана Коваленка "Де ліс до Боярки підліг..."


Вірш присвячено  Ларисі Пекарській (в дівоцтві Піляй) – одній з учениць найбільш плідного періоду вчителювання подружжя Коваленків, випускниці Боярської школи №1 1953 року. Святкуванню 50 років із дня випуску того класу було присвячено велику статтю «Фактор ікс, або півстоліття потому». Випускники тих років з часом стали найкращими і найвірнішими друзями своїх учителів. Це був щасливий і, на жаль, не занадто довгий період, коли Іван Юхимович та Ірина Павлівна вчителювали разом. Це були вибухові 7 років (1947-1955), коли вони влаштовували літературні вечори та інші заходи, шкільний театр найвищого ґатунку, водили учнів влітку у похід на острів Козачий (невеличкий острівець, який вони самі так назвали) на Дніпрі під Києвом. Цей вірш – дивовижна замальовка-спогад... 


Історія поеми Івана Коваленка "Дніпро"


Існують твори такої міри біографічності, що не потребують якихось уточнень. Таким у творчості Івана Коваленка є вірш «Дніпро». У ньому без жодного вкраплення поетичної фантазії описано реальний епізод із дитинства поета.
Розказує дружина поета Ірина Коваленко зі слів чоловіка:
«Майже поруч із хатою був ставок. Водилася там і якась риба, ріс очерет, стояли на причалі човни, навколо – верби. Звичайно, діти хлюпались, як трохи підросли, у воді. Але змалку Іван мріяв про велику воду і таки домігся, щоб мати звозила його побачити Дніпро і скуштувати його води. Цей автобіографічний епізод буде згодом описано в поемі Коваленка «Дніпро». Водна стихія (хай ставок, хай річка) – була Іванові органічно необхідною. Усе життя його тягло до води. Пам’ятаю його щасливе обличчя, коли пливемо на високих хвилях в Десні чи в Дніпрі. Але на морі ніколи не був, суворі умови життя нам цього ніколи не дозволяли»...