(Der stille Stern)

Ця приповідка, поговірка
У серці схована на дні.
Я знаю – є на світі зірка,
Не всім помітна вдалині...

Повернувсь я у країну віршів,
Оселивсь на острові кохання,
І нічого не потрібно більше –
Я полишив марні сподівання...

Ну звідки взялось, що писати я мушу?
Хіба я збагну і про це розповім,
Чому ці рядки розтривожують душу
І будять неспокій у серці твоїм?..

Дружині

Що там за чорним порогом? –

Часто себе я питаю…

Стану на суд перед Богом?

В пекло мені чи до раю?

Може, не буде нічого…

Де ж я тебе відшукаю?

Зоря осипалась. І яблуневий попіл
Лежить у мене зараз на столі.
Його так мало, лиш маленька жменька...

Я, скільки жив, спіймать її хотів,
Не як в казках полюють на жар-птицю,
А так, як ловить на льоту синицю
Дитя, ще вільне від усіх гріхів...