Пізнайте Бога, йдіть і говоріть,
І не турбуйтеся, що з вами потім стане,
За вас Він скаже вашими вустами,
Ви не помилитеся навіть мимохіть...

Я чую шерхіт крил понад собою.
То крила янголів, а, може, сатани.
Жахають, ваблять, збуджують вони,
Хоч я перед останньою стіною...

Мене не стане. Прийде та година,
Хоч світ залишиться, чудний жорстокий світ.
Розтане згадка через кілька літ,
Зітреться, розпорошиться, загине...

Як цар Мідас, що від богів мав дар
Лиш помахом руки все претворять у злото,
В поезії красу перетворю й болото,
І гній, і хмиз, і квіти, і пожар...

Не шкода, що помру, – помруть мої пісні.
По світу вітер їх, як листя, не розніс.
Їх знають тільки ріки, поле й ліс,
Тому так тяжко й боляче мені...