Отак воно усе й пішло,
Що на початку було Слово,
Тоді на світ з’явилась Мова,
Назвімо третім – Джерело.

Ми посадим калину у себе в городі,
Ту калину, що люблять і славлять в народі,
Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,
Ми посадим у себе червону калину.

Я не знаю, чи вам щось говорить бандура,
Чи якісь почуття з глибини підійма.
А у мене чудна, дивовижна натура:
Від бандури хворію, і ліків нема.

Я іще не нажився
На цьому на білому світі,
Я напитись не встиг
Шуму сосен, беріз і ялин,
І мене звідусіль
Кличуть трави, і віти, і квіти
І з полів, і лісів, і долин.

Все забрали: хліб і сало,
І корову, і бика –
Усього було їм мало.
Залишили – гопака...